Зараз ми переживаємо час великого посту. Що це за час, для чого? Чи потрібен Богу наш піст, а якщо потрібен, то який? У цих коротких роздумах, хочу поділитися з вами своїми переживаннями щодо великого посту. Церква вчить нас, що є три справи на які слід звернути більшу увагу в цей період: милостиня, молитва, піст. Ми, люди XXIст., так легко звільнилися від цих трьох практик, знайшовши цілком логічні, на перший погляд, і переконливі виправдання.

       МИЛОСТИНЯ. Ми втомилися від людей, які стоять у переходах, у багатолюдних місцях, чи ходять із різними підозрілими довідками  випрошуючи гроші. Ми закриваємося, відгороджуємося від цих людей. Хтось з часом перестає звертати на них увагу, мовляв, - це все злодії, грабіжники та обманщики, хтось для відчіпного кине копійчину. Але милостиня не завершується на сумнівних особистостях, які вводять нас у стан сум’яття і непевності у виборі правильного рішення: дати, чи не дати грош. Милостиня –це,можливо,насамперед справа милосердя.
 Ми надто зайняті своїми турботами і проблемами, щоб зауважити стареньку сусідку, яка потребує, щоб їй змастили калитку, бо скрипить, чи поремонтували замок у дверях, чи  занесли тарілку гарячого супу, чи просто потребує приємного теплого слова і щирої посмішки. Зупиніться на хвилинку і подивіться довкола, і напевно зауважите шокуючу річ: у нас надто мало часу, щоб посміхнутися іншій людині...
  

       МОЛИТВА.. Ми знаємо проблеми всіх наших сусідів, знайомих, священиків з парафії. Даємо поради всім і кожному. Осуджуємо сусіда, що спився і б’є свою дружину, нарікаємо на теперішнє покоління, на неслухняних дітей... А загляньмо до свого серця, - чи не почало воно часом гнити? Бог став надто маленький і безпорадний для нашого світу, нездатен справитися з нашими проблемами. Не дивно, що ми перестали з ним розмовляти, адже ми знову надто зайняті, щоб знайти час на молитву. (Цікаво, що ми не буваємо перенасичені інформацією, для телевізора.) Молитва
 на вервиці займає 15-20хв., а коронкою до Божого Милосердя – лише 5хв. А крім цих молитов є ще дуже багато інших. Правда в тому, що нам бракує відваги, щоб почати розмову з Богом. Не біймося своїми словами розказати Богу свої труднощі, біди, проблеми, адже Він один ніколи не залишиться байдужим, у нього завжди є час вислухати і завжди є сила і міць, щоб допомогти. Щоб молитися добре, не потрібно молитися годинами, потрібно молитися серцем.

   Не біймося посту, не біймося милостині, молитви. Ми, християни, зробили Бога маленьким і далеким, а Він, як жебрак стоїть біля кожного з нас, кожного окремо і випрошує бодай крихту любові. Не шкодуймо для Бога любові, бо тільки Він може нас зрозуміти і вирішити всі наші біди і полюбити нас до кінця. Він дуже близько. Після смерті нас не будуть питати чи у престижному закладі вчилися і працювали наші діти, на якій машині ми їздили, що думали про нас люди, а тільки як ми любили. Нас будуть судити тільки і виключно з любові. Тож маймо відвагу любити один одного так як Бог полюбив нас.

                                                                                                                                                                   Каміла Фролова