MENU

            Побратими Віце-провінції.
Віце-провінційний дім "Божий дар"   

Віце-Провінція Свв.Кирила і Мефодія.

       Діяльність Місіонерів Св'ятого Вікентія де Поля в Східній Європі бере свій початок з 1651 року,коли ще був живим засновник Конгрегації св'ятий Вікентій де Поль. Спочатку священики працювали на території Польщі. Поступово їх робота розросталася і розповсюджувалася далі на Схід. В цей час св'ященики керували Духовною Семинарією у Вільнюсі, а також з'явилися нові місіонерські центри в Білорусії, Україні і Росії.

       Після революції 1917 року, місіонери були змушені залишити міста своєї душпастирської діяльності. Комуністична епоха не дозволяла вільну діяльність св'ящеників на території бувшого СРСР.В результаті перебудови в кінці 1980 року,наступив час відносної свободи віросповідання. Священники з Когрегації повернулися працювати на Схід з Польської, Словацької і Словенської провінцій. На сьогоднішній день це Україна, Білорусія, Росія. Рішенням генерального настоятеля 1 січня 2001 року, на території цих країн, було засновано Віце-провінцію Св. Кирила і Мефодія, в склад яких входять шість місіонерських общин. Працюють священики з Польської, Словацької, Ірландської і Словенської провінцій, також декілька місцевих св'ящеників. Центральний дім і управління провінції знаходиться в Києві. Тут також діє вища семінарія і в майбутньому планується відкрити приход.

На західній Україні знаходяться два приходи; м.Сторожинець-на Буковині і м. Перечин на Закарпатті.

В Перечинській общині працюють чотири св'ященика, які служать вірникам в шести населених пунктах. На Закарпатті служить наш собрат владика Мілан Шашик СМ, який є Апостольським адміністратором Мукачевської Епархії. На Буковині,в Стороженці, працюють два св'ященика і один диякон, які обслуговують вірників в декількох населених пунктах .

На сході України знаходиться Харківська община, де працюють троє св'ящеників і один диякон.

В Росії, на Уралі, в місті Нижній Тагіл, знаходиться ще одна община нашої провінції. Там служать троє св'ящеників, які також обслуговують дві католицькі общини в Североуралську і Краснотуринську.

В Білорусії заходяться п’ять св'ящеників, четверо з яких в приходах і один викладає в Вищій Духовній Семинарії в м. Гродно.

В Київській общині живе троє св'ящеників і четверо семінаристів. Один собрат із Австрійської провінції викладає філософію у Вищій Духовній семінарії Києво-Житомирської дієцезії в  Ворзелі.

 

                                                                                                                                                     З матеріалів: www.svincent.org



Нарис з життя Святого Вінкентія де Поль

 

  Святий Вінкентій народився 5 квітня 1581 р. в Франції, Пуі, зараз Saint Vincent de Paul. Був третьою дитиною із шістьох дітей. В дитинстві допомагав батькам при господарстві.

             З заохоченням родини розпочинає навчання і підготовку до священства. 20 грудня 1596 р. прийняв тонзуру і нижчі свячення . В 1597 р. розпочав теологічні студія в Сарагосі, а закінчив в Тулузі. Під час цих студій в 1598 р. отримав дияконські свячення, а 23 вересня 1600 р. єпископ Periqerux de Bourdielles, висвятив його на священика.

             В 1613 р. став капеланом і духовним керівником в родині де Гонді, а також вихователем їх дітей. В цей час навчав правдам віри бідних селян в сусідніх селах, і провадив навчання катехизму. Ці додаткові заняття по справжньому, відкрили справжнє його покликання.

             Сповідь вмираючого селянина в Гансе, дуже проникла і наклонила Вікентія до проголошення проповідей на тему генеральної сповіді. Зробив це 25 січня 1617 р. в Фоллевіль. Цією датою також датується думка, щоб заснувати нову Спільноту отців Місіонерів.

            В 1618 р. ознайомлюється з листами святого Франциска Сілезького. Завдяки цьому його духовність наповнюється христоцентризмом. Від того часу центром його роботи стає Ісус, який проповідує Євангеліє бідним. В цей спосіб Вікентій став містиком дії, а його духовність спиралася на фундаменті віри, підживленої молитвою та сакраментальним життям.

            17 квітня 1625 р. Вінкентій підписує контрак із родиною де Гонді про створення нової Спільноти місіонерів, а 26 квітня наступного року нова спільнота дістала підтвердження від паризького архиєпископа.

            В 1628 р. єпископ Beauvais A. Potier в розмові з Вінкентієм, підкреслив велику потребу духовного та душпастирського виховання   священиків та кандидатів до священства. Тому що  в цей час був дуже великий занепад формації духовенства. Після розмови з вищеназваним єпископом, Вінкентій відчув волю Божу, і розпочинає готувати програму для проведення таких курсів, котрі б змогли добре підготувати кандидатів до душпастирської праці, в такий спосіб з’являються Вінкентійські реколекції.

            12 січня 1633 р. папою Урбаном VII була затверджена нова Спільнота Отців Місіонерів, а в 1655 році буллою Ex comissa nobis були затверджені обіти. В 1658 році представляє своїм братам надрукований текст спільних норм та правил.

            Святий Вінкентій помер 27 вересня 1660 р. в оточенні своїх духовних синів. Перед смертю вділив благословення їм та всім своїм ділам. Останнім його словом було ім’я: Ісус.

            27 серпня 1729 р. Вінкентій був беатифікований, а 16 червня 1737 р. був проголошений за святого, а також названим покровителем діл милосердя, які від нього походять. Дав початок духовності, яка називається – Вінкентійська, яка спирається на Втіленні та Найсвятішій Трійці.

 

Проповідництво Святого Вінкентія де Поль

 

            В часах Вікентія проповідь називали промовою, яка мала за мету заохотити до навернення та приготування до сповіді.

            Головною метою проповідування Вікентія було:

            - навчання правдам віри;

            - показання дороги, яка допроваджує до Спасіння;

            - показання способу християнського життя – тайни, а особливо сповідь та Святе Причастя.

Все це відбувалось та проголошувалось, спочатку в ранніх годинах, а пізніше було перенесене на вечірні години. Кожна тема проповіді старанно приготовлювалась і проповідувалась в спосіб практичний та зрозумілий для кожного слухача.

            Всі Вікентієві снаги та погляди потрібно об’єднати до загальної боротьби проти бароко. В своїй діяльності проповідника тих часів, Вінкентій був дуже оригінальним, можна сказати, що знав добре пристосуватись та передбачити ситуацію в якій знаходився. Він намагався щоб кожна проповідь проголошувалась з простою мовою в приятельськім теплім тоні, і в зрозумілій формі для слухача. Кожна проповідь випливала з його власного життя та покликання до проголошування Доброї Новини вбогим духом. Був дуже вірним тодішній теології та догматичному навчанню, і завжди говорив: „Спасіння неможливе без знання правд віри, таємниць Втілення та Найсвятішої Трійці”.

            На початку кожних Вінкентійських місій тематикою проповідей було: п’ять доріг доброї сповіді, кінцева мета людини, гріх та справедливість Божа в стосунку до грішника, затверділість серця та брак покаяння, повертання до гріхів заздрості, неприязності, ненависті, невміркованості в їжі та питті, а також багато інших гріхів, які були посеред тодішнього сільського люду.

            В своїх проповідях завжди говорив про терпеливість, бідність, любов та працьовитість, добру молитву, участь в святій Літургії, наслідування Христа, витривалість в доброму, а також про практики до Матері Божої. Існували певні можливості достосування тематів проповідей до місця та часу проголошування місій. Вінкентій завжди наголошував своїм братам, щоб їхнє проповідування не було занадто довгим. Під час проповідування Слова Божого, кожного проповідника-місіонера зобов’язувала Мала метода.


Мала метода

           

Проти такої в’ялої висловлюваності того часу, поставив щодо змісту та форми, цілковито новий проповідницький стиль. Назвав його -  Малою методою.

Задля пояснення своєї малої методи, Вінкентій провадив багато конференцій та практичних навчань. Без зайвих сумнівів, конференцію, яка відбулася 20 серпня 1655 р., можна назвати: Розмова про малу методу святого Вікентія де Поль.

Передусім мала метода мала на меті, показати схему створену на основі раціонального та діяльно-спрямованого порядку проголошування Слова Божого. Була чимось більшим аніж просто схемою, яка підлягає змінам згідно теми проповіді.

Мала метода полягала на:

-         вияснення правд віри;

-         доводи за і проти;

-   засоби для утвердження віри та конкретні практики.

 Це був відповідний стиль та мова. Вона була тим поверненням до євангельського проповідництва, до стилю нашого Господа, до притч з повсякденного життя. Йшлося про прямий та природній стиль мовлення. Про мову зрозумілу слухачеві. Все це, передвіщало великі неприємності тим, хто був завчений цитатами та світськими авторами, лиш коли їх слова не підтверджували слова Євангелії. Мала метода потребувала прояв поваги до єретиків, обережність при використанні суперечливих тлумачень, ні на кого не впливати, але пояснювати ті правди, які відповідають згідно науки Католицької Церкви, яку вони відкидали. Це означало турботу про діяльність, істинне навернення душі, а це, значить без будь-якого марного мислення. В мові Вікентія, мала метода, провадила лише до однієї потрібності: простоти проповіді.

Вінкентій приділяв таку велику увагу своїй малій методі, що одного разу, він три дні стояв навколішки перед одним із братів, який дуже любив науковий стиль проповідування, щоб той розпочав проповідувати простою зрозумілою мовою, але той не погодився. Але через деякий час він сам покинув Спільноту і Вінкентій був з цього дуже щасливий.

Поступово Вінкентій на амвоні пристосовував собі новий проповідницький стиль, витісняючи тодішній стиль та ярмарську риторику. Це була загальна тенденція до якої приєднувалось багато проповідників з інших чернечих орденів та спільнот. На протязі декількох десятиліть стиль проповідування в Франції цілковито змінився, а сам Вінкентій не скривав, що він спричинився до цієї спасительної переміни.                                                                       

В пізніших часах, коли проповідь ставалася центром навчання, використовувалися теми есхатологічні: кінцева мета людини – Спасіння, остаточний суд, пекло та покута, гріх, сповідь генеральна і постановлення поправи.

Обговорюючи тему місійних проповідей, E. Escribano записав: Найтяжчою темою проповідей була боязнь Господня, багато прохань, скарги та заклик до навернення, кари та благословення, і терпіння Христа – заради нашого Спасіння

Сучасні роздуми над теологічними рефлексіями і новими засадами душпастирства, призвело до великих перемін в зрозумінні Вінкентійських харизматів. Проповідування місійне не є таке однорідне, як в часах Святого Вінкентія. В певних випадках проповідування набирає більш керигматичний та катехетичний  характер. Завжди зберігається традиційна схема, яка представляє собою правди віри, як фундамент морального життя. Потрібно також підкреслити, що на протязі цілої історії Церкви, проповідується Добра Новина про Спасіння людини, незалежно від місця та часу проживання. Вся місійна діяльність є завжди сповненням наказу Христа: Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. ( Мк 16, 15 )  

 

                                                                                                                                 Юрій Шпак, CM

 

                                                                 вгору